«Козацька душа Богдана Сушинського : до 80-річчя від дня народження»

    Богдан Сушинський — відомий український письменник, заслужений журналіст України, громадський діяч, публіцист і науковець, дійсний член кількох міжнародних академій, академік міжнародної Академії наук, освіти, промисловості та мистецтв (при ЮНЕСКО, США), член Спілки письменників України, НСЖУ. Активний учасник відродження українського козацтва. Автор понад 100 книжок та понад тисячі публікацій в періодиці, численних збірок повістей та оповідань. Твори його перекладалися п'ятнадцятьма мовами світу.

   Богдан Іванович Сушинський родився 10 квітня 1946 року в місті Самборі Львівської області. У 1962 році закінчив Новополтавську середню школу Новобузького району на Миколаївщині. Коли він ще навчався у школі, ранні його твори вже публікувалися в новобузькій районній газеті “Вперед”.

  У 1964–1969 роках Богдан Сушинський здобував освіту на філологічному факультеті Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. Був іменним стипендіатом Міністерства вищої та середньої освіти України (стипендія імені Лесі Українки). Університет закінчив з відзнакою, блискуче захистивши дипломну роботу «Мисленний експеримент у творчості письменника». Ще під час навчання в університеті майбутній письменник почав друкуватися в солідних республіканських виданнях. Зокрема, його новела «Книжка Кирила Романюка» побачила світ на шпальтах журналу «Жовтень» (№ 7 за 1968 рік, тепер це журнал «Дзвін», Львів); новела «Кладка» — у збірнику Одеської обласної організації Спілки письменників України «Горизонт» за 1968 рік; новела «Дорогою» — у республіканському альманасі «Вітрила69» (Київ). А ще раніше, в 1967 році, на сторінках письменницького збірника «Горизонт» з’явилася й перша рецензія Богдана Сушинського — «У пошуках жар-птиці», на збірку віршів відомого українського поета Володимира Гетьмана «Жар-птиця».

   1 січня 1969 року, ще під час навчання на п’ятому курсі університету, його було зараховано до штату “Комсомольської іскри”.

   В редакції газети “Комсомольська іскра”, Богдан Сушинський працював молодшим кореспондентом, кореспондентом, завідувачем відділу культури. 1971 року його було прийнято до Спілки журналістів СРСР.

    У 1969-1970 роках Богдан Сушинський служив у війську. Виявив бажання служити рядовим, що дозволило йому набути відповідного армійського гарту, а головне – пізнати справжнє, казармене життя солдата сучасної армії.

    Повернувшись у листопаді 1970 року з війська, Сушинський продовжив працювати у “Комсомольській іскрі” та публікуватися в місцевих, республіканських і всесоюзних виданнях. 

   Сімдесяті роки взагалі стали для нього роками активного журналістського, й особливо письменницького, творчого життя. Він був учасником двох республіканських нарад молодих літераторів (у Києві, 1968, 1971); VI Всесоюзної наради молодих літераторів у Москві (березень, 1975) та наради молодих авторів видавництва “Молодая гвардия” (1977).

   У 1972 році, в республіканському видавництві “Маяк” (Одеса), вийшла друком перша – повість і новели – прозова книжка Б. Сушинського “Кладка”, рукопис якої він подав до видавництва ще 1969 року, перед призовом до війська. За цю книжку молодий письменник 1974 року був удостоєний обласної літературної премії імені Едуарда Багрицького. 

   1973 року Богдан Сушинський вступив до Спілки письменників СРСР. Відтоді він неодноразово входив до складу правління Одеської обласної організації Національної спілки письменників України.

      Упродовж багатьох років (1973-1986) Богдан Сушинський очолював Одеську обласну раду творчої молоді при обкомі комсомолу та Одеській обласній організації Спілки письменників України, виступав організатором і керівником багатьох обласних нарад молодих літераторів, був керівником семінарів, республіканських та зональних нарад.

     Богдан Іванович провадив велику громадську роботу. Свого часу він був депутатом Одеської міської ради (1987-1989), де очолював комісію з питань культури; був членом обласної Ради миру, членом Національної та обласної рад Конгресу української інтелігенції, очолював Українське Чорноморське та Українське Чорноморсько-Дністровське козацтва; був почесним Верховним отаманом Галицького Ставропігійського козацтва (Львів); став одним із засновників й ідеологом відродження міжнародного лицарського руху в Україні. У 1987-1990 роках Богдан Сушинський працював заступником голови правління, а далі, впродовж дванадцяти років (з вересня 1990 по вересень 2002) – головою правління Одеської обласної організації Національної спілки письменників України.

    Творчість Богдана Івановича Сушинського відзначена низкою літературних нагород. Зокрема, він – лауреат республіканської премії імені Миколи Трублаїні (1981, за повість “Танець степового коня” та інші твори для дітей), лауреат Міжнародної премії імені Олександра Дюма (1993, за кращий історико-пригодницький роман, який висвітлює історичні зв’язки з іншими народами, – “Степові лицарі кардинала”); Міжнародної літературної премії Українського козацтва “Лицарське перо” присудженої за історичні есеї – “Козацькі вожді України: історія України в образах її вождів та полководців ХV–ХІХ століть”); Міжнародної літературної премії імені Івана Мазепи (1999, за пропаганду історії козацтва); імені Макара Посмітного – за твори про сучасне село (2000); премії імені Степана Олійника (2005) за літературознавчу книгу “Степан Олійник: поет на тлі епохи”, Міжнародної літературної премії імені Олександра Фадєєва (Москва, 2007, за твори воєнної тематики). За благодійницьку діяльність на ниві культури Національна спілка письменників України відзначила прозаїка “Медаллю Степана Олійника. За благодійність” (2004). 

   Ще в радянські часи Богдан Сушинський активно виступав у пресі на захист української мови та культури (21 жовтня 1988 року за його ініціативи в м. Одесі було зареєстровано “Товариство шанувальників української мови і культури ім. Т.Г. Шевченка”), за збереження довкілля. Він одним із перших виступав у республіканській пресі (“Літературна Україна”, “Радянська Україна”, журнал “Прапор” та ін.) з аргументованими, рішучими статтями проти будівництва згубної для українських степів Дунай-Дніпровської зрошувальної системи, Березівського хімічного комбінату та за врятування Дністра. Його публікації мали значний громадський і науковий резонанс. За публіцистичний цикл статей з проблем екології “Перед судом нащадків” 1988 року його було відзначено премією імені професора В.Г. Аверіна (журнал “Прапор”, Харків).

      Цікаву сторінку творчості письменника становлять твори для школярів. Це окремо видані повісті “Танець степового коня”, “Із розвідки не повернувся” (про юного одеського партизана-розвідника Трохима Прушинського, 1985, 1999); “За лінією життя” (1988), “Зоряний берег” (З передмовою космонавта-українця П. Поповича, 1989). До різних його збірок увійшли: фантастико-пригодницька повість “Забуті письмена” (1983), а також повісті: “Обпалений світанок” (1988), “Забуті острови”, “Ріка далеких мандрів” (обидві – 1991); “Візьми мене з собою, «Магеллане»!” (1992); “Острів забуття і покаяння” (1996); “Ріка дитинства” (повість, вірші, публіцистика, 2004).

   Одній із найтрагічніших сторінок боротьби українського народу за свою незалежність – визвольній боротьбі ОУН та УПА  – присвячено популярний роман Богдана Сушинського “Лицарський хрест”.

   Твори письменника видавалися в Одесі, у Києві, Львові, Ризі, Москві, Донецьку, Житомирі, Чернівцях, Сумах, Коломиї, Йошкар-Олі, Софії (Болгарія). Окремі з них перекладалися на англійську, білоруську, болгарську, гагаузьку, латиську, литовську, німецьку, польську, російську, словацьку, чеську, угорську, узбецьку, французьку та інші мови світу.

   За досягнення на науковій та письменницькій нивах Богдан Сушинський був обраний дійсним членом Міжнародної академії наук, освіти, індустрії та мистецтв (при ЮНЕСКО, США, листопад, 1995). Крім того, його було обрано президентом Південноукраїнського центру цієї міжнародної академії. 2002 року Б. Сушинський обраний дійсним членом Міжнародної академії біонатуропатії та інформаціології (Україна-Росія-Чехія). У листопаді 2002 року Богдан Іванович став дійсним членом Академії інтегративної медицини в галузі психології людини (Україна – Італія).

   Упродовж багатьох років творче й громадське життя Богдана Сушинського пов’язане з Українським козацтвом, він активно виступав за його відродження і був його ідеологом. Так, низку творів Богдана Сушинського присвячено історії України, її козацтву. В цих романах ідеться про участь українських козаків під командуванням Івана Сірка у Тридцятилітній (1618-1648) війні на боці Франції: “На вістрі меча”, “Французький похід”, “Вогнища Фламандії”, “Шаблями хрещені”, “Лицарі Дикого поля”, “Шлях воїна” (2011-2012).

   У 1999 році Б. Сушинський, з власної ініціативи, підтриманої Національною академією наук України, здійснив перенесення з румунського міста Галаца в Україну, до гетьманської столиці Батурина, символічного праху гетьмана Мазепи. Також з ініціативи Богдана Сушинського в Батурині було відкрито Алею гетьманів (1999), на пам’ятній стелі якої викарбувано його слова: “У діяннях гетьманів – історія, слава і державна велич України”.

    У червні 2001 року у м. Ароні (Італія), на з’їзді світового лицарства, відбулася презентація книги Б.І. Сушинського “Всесвітня історія лицарства. Орден Архістратига Михаїла”, за яку, та за внесок у розвиток лицарського руху Європи, його було нагороджено італійською церковно-лицарською медаллю святого Амброзія. В листопаді того ж таки року він був нагороджений “Хрестом дружби” германського лицарського Ордену святого Костянтина.

    У 2001 році побачила світ перша збірка його поезій “Чорний гонець”. Саме за цю збірку, а також за політичний детектив “Хрещений батько Криму”, його відзначено Міжнародною літературною премією імені Івана Буніна (2003). 2012 року в Одесі з’явилася друга збірка “Гладіатор”.

    У вересні 2002 року Б. Сушинський став ініціатором створення письменницької організації Аркадійський літературний клуб (зі штаб-квартирою в Одесі) та обраний її президентом. Представництва клубу діють і донині у багатьох районах і областях України та поза її межами.

    З його ініціативи в Одесі споруджено пам’ятник Антону Головатому, отаману Чорноморського й одному з засновників Кубанського козацтв. У травні 2005 року, на Великій Раді Козацтва Нової України, Б.І. Сушинський був обраний Верховним отаманом Південного регіону, з підтвердженням йому козацько-військового звання генерала козацтва (генерала армії). Богдана Сушинського, 2015 року, нагороджено орденом гетьмана Івана Сулими за роман про гетьмана І. Сулиму “Шабля, освячена Римом”.

   Богдан Іванович – автор історії монастиря скит Манявський (ХVІІ–ХХІ ст.) – “Слово про скит Манявський” (2004, Львів), в якому подається здійснений Б. Сушинським переклад літопису ієромонаха Ігнатія (початок ХVІІ ст.) про цю святу обитель. Богданові Сушинському також належить монографія “Велесова книга предків”, в якій опубліковано його переклад та літературну інтерпретацію літопису “Велесова книга”. Йому належить солідна збірки історичних есеїв “Князі та полководці Стародавньої України” та “Славетні жінки Стародавньої України”.

   Богдан Сушинський є одним із засновників першого в Україні міжнародного лицарського Ордену Архістратига Михаїла, був членом його магістрату і капітулу.

    Рішенням Ученої ради Університету “Львівський Ставропігіон” від 6 березня 2006 року академікові Богдану Сушинському присвоєне звання “Почесний професор Університету «Львівський Ставропігіон»”. За вагомі досягнення на науковій та письменницькій нивах він відзначений Золотою медаллю Ученої ради цього університету й обраний членом Ученої ради університету і почесним головою Ученої ради Ставропігійського центру досліджень Університету “Львівський Старопігіон”. Йому належить історія Ставропігійського братства та Ставропігійського інституту у двох томах: “Львівський Ставропігіон: між минувшиною і вічністю”, а також “Енциклопедія Львівської Ставропігії. XIII-початок XXI ст.”

    З власної ініціативи письменник упорядкував, відредагував та видав (2001), з власною вступною статтею, перший в Незалежній Україні том вибраних творів класика українського гумору Степана Олійника “Олійник С. І. Вибрані твори: гумор, сатира, лірика”. Він же написав першу наукову монографію про творчий і життєвий шлях С. Олійника “Степан Олійник: поет на тлі епохи”, за яку був відзначений Всеукраїнською літературною премією імені Степана Олійника Національної спілки письменників України. Широкого розголосу набула публіцистична праця Б. Сушинського “Шлях України: нація і національна ідея”, що на початку 2004 року з’явилася у львівському видавництві “Добра справа”.

    З січня 2003 року Богдан Сушинський був членом редколегії обласної газети “Одесские известия” = “Одеські вісті”, а в січні 2004 року відзначений премією цієї газети “Золоте перо” та став лауреатом премії “Меморіалу Івана Гайдаєнка” за нарис до 90–річчя письменника. З березня 2005 по вересень 2009 років він працював у штаті цієї редакції – спеціальним кореспондентом при головному редакторові газети. За успіхи в журналістиці нагороджений Почесною грамотою Державного комітету телебачення і радіомовлення України (2005). Того ж таки року письменник став лауреатом муніципальної програми “211 одеситів – до 211-річчя Одеси”.

   Указом Президента України від 20 січня 2006 року Богданові Сушинському, як відомому публіцисту, присвоєне почесне звання “Заслужений журналіст України”.

  Богдан Сушинський відзначений почесною відзнакою одеського міського голови “За заслуги перед містом”, а також почесними грамотами й почесними відзнаками голови Одеської облради та голови облдержадміністрації.

     За заслуги в розвитку літератури, історії та культури, козацького й лицарського руху в Україні його нагороджено також низкою інших урядових, патріарших, лицарських і козацьких нагород.

   У вересні 2011 року, рішенням міськради м. Самбора, Богдана Сушинського було відзначено медаллю міської мерії “За внесок у розбудову міста Самбора”, беручи до уваги його внесок у культурне та наукове життя міста і країни.

У квітні 2012 року ім’я Б.І. Сушинського, з викладом його життєвого і творчого шляху, занесене до всеукраїнської рейтингової книги “Національні лідери України”, що засвідчено відповідним дипломом.

   У квітні 2016 року, рішенням Президії Ради Національної спілки письменників України, “за особисті досягнення в літературній творчості, вагомий внесок у відродження духовності та культури українського народу”, Богдана Сушинського нагороджено медаллю НСПУ “Почесна відзнака”.

   Останні роки життя Богдан Іванович працював у тихому містечку Кодима, яке нагадувало йому рідну Львівщину. Його письменницький офіс друзі називали «північною резиденцією».

   24 грудня 2020 року перестало битися серце видатного письменника сучасності. Богдан Іванович помер в Одесі.

    Його життєвий шлях – зразок людської гідності і працелюбства. Своїми книгами він зробив неоціненний вклад в розвиток української культури, сприяв збереженню національних традицій і пробудженню української національної свідомості. Літературна спадщина Богдана Івановича Сушинського вірно служитиме людям. 

Посилання: 

/uploads/editor/11739/633271/news_132/files/sushinskiy_80_rokiv.pdf