КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ СТУДІЙ

18 березня 2026 року в Академії відбулися культурологічні студії «Провісник духовного відродження України: дух культури і слово Станіслава Стриженюка», в межах Всесвітнього Дня поезії, які об’єднали педагогів, бібліотекарів та всіх, хто небайдужий до української культури та літератури.
  Творчість Станіслава Стриженюка є важливим інструментом формування української ідентичності, особливо в освітньому середовищі, та залишається актуальною в умовах сучасних суспільних викликів.

   Відкриваючи зустріч, у вітальному слові Любов Задорожна, ректор Академії, говорила про те, що саме через такі постаті, як С. Стриженюк, ми відчуваємо живий зв’язок із культурною пам’яттю. Наголосила, що освіта сьогодні має не просто навчати, а формувати внутрішню опору — через слово, через культуру, через приклади особистостей. Вона говорила про Станіслава Стриженюка як про людину великої життєлюбності — ту, яка вміла бачити красу світу і передавати її через слово. З особливою повагою згадала його любов до рідного краю, до Одеса — не декларативну, а глибоку, прожиту. Прозвучало й дуже важливе нагадування: С. Стриженюк був частиною освітянської спільноти, працював в Інституті вдосконалення вчителів (нині Академія неперервної освіти), і ця сторінка його життя сьогодні набуває особливого змісту. Щиро подякувала всім, хто відчуває свою дотичність до його слова — хто читає, викладає, передає далі. Це було дуже про цінності. І дуже — про вдячність.

  Вітання Ярослави Різникової, заступника директора Департаменту культури, національностей та релігій Одеської облдержадміністрації, було глибоким і образним — про силу, яка народжується з коріння. Вона говорила про Станіслава Стриженюка як про людину надзвичайної сили духу — тієї внутрішньої енергії, що з часом «переливається» і в силу дії, у присутність у культурному просторі. Йшлося про джерела і корені — про те, як із любові до рідної землі, до Одеса, виростає справжня особистість. Про родинні цінності як основу, з якої формується і характер, і талант. Окремо підкреслила силу розуму С. Стриженюка — його інтелектуальну глибину, яка з роками тільки посилювалася, як і його поетичне слово. Це був шлях постійного зростання — і людського, і творчого. Прозвучало також про його вагому роль як людини, дотичної до управління культурою Одещини — як того, хто не лише писав, а й формував культурне середовище. Особливу увагу вона звернула на твір «Судний день» — як на віхову книгу, що дозволяє побачити долю історичної особи під іншим кутом, глибше і чесніше. І дуже просто, але сильно прозвучала думка: вірші Станіслава Стриженюка потрібно читати. Бо саме в читанні відкривається їхня справжня сила.

      Ірина Нечиталюк, доцент кафедри української літератури ОНУ імені І. І. Мечникова, кандидат філологічних наук у презентації «Поетичний код Станіслава Стриженюка», продовжуючи розмову про постать С. Стриженюка, окреслила його шлях як цілісну історію становлення — і творчого, і людського.

    Про постійний творчий розвиток — без зупинок, без самозаспокоєння. Дуже тепло прозвучала тема родини. Про підтримку дружини — тиху, але сильну. Про кохання, яке не зникає з часом, а навпаки — стає опорою для творчості. Згадувалася і його робота на Одеській кіностудії імені Олександра Довженка — як ще один простір, де звучало українське слово, де формувалася культурна присутність. Особливо живо постала атмосфера літературного середовища — через імена і дружбу: з О. Гончаром, Б. Нечердою, Анатолієм Колісниченко, І. Дузь, В. Морозом. Це було коло людей, які творили епоху — і в якому формувався С. Стриженюк. Прозвучало і про його участь у створенні Одеської Ради миру — як ще один вимір його громадянської позиції, його відповідальності перед суспільством. Це був виступ про людину, в якій поєдналися: слово, любов, середовище і вибір.  Феномен Станіслава Стриженюка, особливо в контексті його 95-річчя, справді вражає своєю послідовністю. Те, що він залишився цілковито україномовним письменником у часи сильного ідеологічного та мовного тиску, можна пояснити кількома ключовими факторами, які простежуються в його життєвому і творчому шляху:глибоке коріння та «генетична» вірність.

 С. Стриженюк належить до покоління, яке виростало на традиціях класичної української літератури. Для нього мова була не просто інструментом комунікації, а формою існування. Його творчість — це свідомий вибір «внутрішньої еміграції» у рідне слово, де він створював власний світ, захищений від зовнішньої русифікації.

  По-друге, філософська заглибленість (Природа, Людина, Світ). Його твори сповнені роздумів про вічне. Звернення до тем природи та світобудови дозволяло йому дистанціюватися від «злободенної» радянської кон’юнктури. Описуючи красу степу, моря чи людської душі, він апелював до категорій, які є первинними. Українська мова в його поезії та прозі звучить органічно, бо вона сама виросла з цієї природи.

  По-третє. Спілкування в колі однодумців, які досліджували історію краю та берегли культурну пам'ять, створювало необхідний мікроклімат для збереження ідентичності.

 У його творчості людина постає як частина великого історичного ланцюга. Залишитися в «лоні мови» означало для нього не перервати цей ланцюг, залишитися вірним пам'яті предків та майбутнім поколінням.

  Коли мова твору багата, образна і філософська, вона сама по собі стає аргументом на користь свого існування. Його збірки — це не просто тексти, це доказ життєздатності та невичерпності українського слова навіть у найскладніші десятиліття.

  С. Стриженюк продемонстрував, що можна бути сучасним, актуальним і глибоким мислителем, не зраджуючи мовній стихії, яка є основою національного буття. Його досвід — це приклад «тихого, але незламного опору» через культуру та творчість.

  Нагорнюк Ольга, звернула увагу, що в межах Міжнародного тижня поезії, в Одесі розпочався з популяризації творчості Станіслава Стриженюка і є надзвичайно символічним, адже його літературний шлях — це ціла епоха в історії книговидання та культурного спротиву регіону.

  Творчий шлях Станіслава Стриженюка як автора збірок розпочався наприкінці 50-х років. Це був час, коли молода українська поезія шукала нових форм.  Більшість його знакових книг побачили світ саме у видавництві «Маяк» (Одеса). «Маяк» був осередком, навколо якого гуртувалася українська інтелігенція півдня. Видання книг українською мовою в Одесі в ті часи потребувало не лише таланту, а й неабиякої громадянської стійкості. А вихід книг у видавництві  «Радянський письменник» свідчив про визнання високого художнього рівня поета на загальноукраїнському рівні. Особливий інтерес викликає робота С. Стриженюка з книжковою мініатюрою. Це не просто формат, а специфічна філософія тексту: мініатюра вимагає від автора ювелірної точності слова. Для С. Стриженюка це спосіб сконцентрувати глибоку думку про природу чи людську долю у лаконічній, майже афористичній формі. Такі видання демонструють естетичний смак автора та його увагу до книги як до предмета мистецтва.

  Окреме місце у спадщині поета посідає збірка «Тетянин день». Це глибоко інтимна, сповідна книжка, присвячена його дружині Тетяні. Через образ коханої жінки автор розкриває теми вірності, підтримки та спільної долі. Вона є не просто адресатом лірики, а музою, яка допомагала митцю зберігати вірність українському слову та власним ідеалам протягом десятиліть.

  Прикметною рисою багатьох видань Стриженюка є те, що він сам пише передмови до своїх книг. Це рідкісне явище, яке свідчить про те, що поет є водночас і глибоким дослідником, і критиком. У цих текстах він не просто презентує вірші, а веде діалог із читачем, пояснюючи свій світогляд, міркуючи про роль поезії в сучасному світі та важливість збереження мовного лона. Це додає його книгам особливої цілісності — від першого авторського слова в передмові до останнього рядка поезії.

  Сьогоднішня увага до його творчості в Одесі підтверджує, що спадщина Станіслава Стриженюка залишається живим і актуальним джерелом для формування національної ідентичності та естетичного виховання.

   У виступі С. Сриженюка в контексті сучасної Одеси — це справді міст між минулим і майбутнім. Те, що С. Стриженюк навчався в школі, де не викладали українську мову, робить його свідомий перехід на українську мову є справжнім інтелектуальним подвигом. Це доводить, про те, що «культура не терпить приниження». Його вибір — це не просто мова побуту, це мова гідності. Навіть під час подорожей Америкою, читаючи свої вірші українською, він демонстрував світові самодостатність нашої культури.

  Для автора ці  образи Мами, Бабусі, Дружини є фундаментом світу. Через них він розкриває тяглість поколінь. У його творах жінка — це не лише об'єкт лірики, а берегиня мови та пам'яті, яка передає код нації.

  Його схильність до лаконічності, до книжкових мініатюр — це ознака найвищої майстерності. Спілкування з Ліною Костенко лише підкреслює його належність до кола «незламних» — митців, для яких естетика була невіддільна від етики. Коротка форма у С. Стриженюка — це «стиснута пружина» сенсів, де в кількох рядках вміщується цілий всесвіт.

 С. Стриженюк розповів про нову книгу, над якою він працює, — «Симфонія степу», яка має стати відповіддю на запеклі суперечки істориків в Одесі. Він намагається показати Одесу  як органічну частину українського Степу, як місто з глибоким національним корінням. Крім того, С. Стриженюк прагне дати молоді такий образ Одеси, який би вони могли полюбити й зрозуміти як свій, рідний, український простір. І звичайно, його сподівання на вчителів та бібліотекарів цілком логічні. Саме освітяни є тими ретрансляторами, які допоможуть перетворити «Симфонію степу» з літературного тексту на частину свідомості нових одеситів.

  У своєму виступі С. Стриженюк зробив акцент, що «треба думати про народ і писати книги» — це повернення до класичного розуміння місії письменника. Це не про  спрощення сенсів, а про відповідальність за те, що залишиться в пам'яті людей після війни та соціальних потрясінь.

  Привітали від спільноти вчителів української літератури Одещини Світлана Свінтковська, методистка науково-методичної лабораторії суспільно-гуманітарної освіти, старша викладачка кафедри методики викладання і змісту освіти ОАНО, одеський  ліцей «Гармонія», одеський ліцей №1.